Осінь

Чому ти, осінь, гірко плачеш?
Навіщо на очах ті сльози?
Чому нічого ти не бачиш?
Лиш розквітають жовті рози...

Скажи, що трапилось з тобою?
Чому сумна така ти стала?
Згадай, як літом і весною
Ти розквітала, мов та пава.

Була ти молода, красива.
Хлопчина той тобі до болю
Сподобавсь. І йому невинна
Розкрилася ти маку полем.

І ось, до нього поспішаєш -
Ти на побачення летиш,
Що він призначив. Ти - аж сяєш
У золотавому вбранні.

І всім аж подих захопило -
Така чарівна ти була...
Аж раптом листя облетіло -
Ніхто на тебе не чекав.

Він зрадив. Навіть не зустрів,
Лише записку передав.
Там: «Вибач». Він не пояснив:
Чому? коли? навіщо? як?

А ти  у розпачі великім -
Краплинка, крапля, дощик, злива.
Колючим снігом, сірим-сірим,
Колючий біль із серця лине!

Повір, «воно» тебе не варто.
«Воно»  так  грає  з  усіма,
А ти гадаєш, що він гарний,
Це ти не та. І ось - зима...

Повір, наступить ще весна,
І літо буйне ще настане,
І будеш слухать: золота,
Красива, ніжна, величава.

І хтось побачення призначить...
А потім буде не зима -
То нареченою побачить
Тебе весь світ. Не плач одна...